Під кінець травня з дванадцяти тисяч, що вийшли з Парижу, вісім тисяч вже були мертві.
Той батальйон, що був у Содреському лісі, берігся. Зовсім не спішилися. Дивилися відразу праворуч і ліворуч, наперед себе й назад себе; Клебер сказав: салдат має око на спині. Вже довго йшли. Яка година могла бути? Яка пора дня? Тяжко було це сказати, в таких диких хащах завжди неначе вечір, а в цьому лісі ніколи не бувало ясно.
Содреський ліс був трагічний. Це в ньому в листопаді 1792 року горожанська війна розпочала свої злочини; Мускетон, той лютий кривий, вийшов з цих зловісних гущавин; безліч мордів, що сталися там, підносили догори волосся. Не було жахливішого місця. Салдати заглиблювалися в ліс обережно. Всюди була сила квіток; навкруги була тремтяча стіна з віття, з неї спадала чарівна прохолода від листу, соняшне проміння продірявлювало де-не-де тую зелену темряву; на землі — зрядник, болотяні півники, лугові нарцизи, та маленька квіточка, що віщує гарну годину, весняний шафран, вишивали й лямували глибокий рослинний килим, де були всі форми моху, від такого, що подібний до гусениці, аж до такого, що подібний до зірки. Салдати посувалися крок за кроком, мовчки, розхиляючи потиху гілля. Пташки щебетали по-над багнетами.
Содреський ліс — це була та пуща, де колись, за мирних часів, робили гуїшба, тоб-то, полювання на пташок вночі; тепер там полювали на людей.
Ліс був березовий, буковий та дубовий; місцевість рівна; мох та густа трава глушили людську ходу; жодної стежки, а як і були стежки, то зараз губилися; падуб, дика терниня, папорть, стіни з вовчугу, висока ожина; неможливо побачити людину за десять кроків. Часами, між гіллям пролітала чапля, або водяна курочка, вказуючи, що близько є болото.
Йшли. Йшли навманя, з непокоєм, боячись знайти те, чого шукали.
26