що їх міг мені завдати жорстокий Біасу, надумав попроситись іти вмирати в табор Бюґ-Жарґаля, щоб уникнути зайвих мук перед смертю. Мені хотілось дістати собі почесну смерть салдата. Може, це була ознака слабости, однак у такі хвилі вдача людська завжди ставить опір фізичному стражданню. Отже, я попрохав свого охоронника відвести мене до його начальнака Бюґ-Жаргаля. Негр затрусився: Бюґ-Жарґаль“ — розпучливо промовив він, ударивши себе з одчаєм рукою в чоло; і раптом перейшов од жалю до гніву; він скажено заскреготав зубами й закричав, погрожуючи мені пучкою: „Біасу! Біасу!..“ — Викрикнувши це страшне ім'я, він щез.
Його розпач і гнів нагадали мені сцену чекання й початку бою, коли ми здогадалися з негрських криків про смерть або про полон начальника Морн-Рузьких банд. Тепер я цього факту був певен і мимохіть мусив покоритися помсті з боку Біасу, що нею мені загрожував негр.
Тимчасом тінь ночи ще вкривала долину, де юрба чорних і кількість огнів збільшувалися безупинно. Ціла група негритянок недалечко від мене теж розіклало вогонь.
