у ній пальця й не підмочив десять патронів, та ще… цей бідолаха, але це так судилося, мій капітане.
І сержант, приложивши пальці до краєчка свого поліціянського кепі на знак поважання, врочисто підняв при цих словах руку до неба.
Д'Оверне видався надзвичайно схвильованим.
— Правда, Таде, ти дійсно маєш рацію так сказати: ця ніч була ніч фатальна.
І він неодмінно би замовк і заглибився в свої тяжкі думки, якби не загальне прохання присутніх мерщій продовжувати почате оповідання. Він став говорити далі.
— В той час, як відбувалась картина, змальована Таде (гордий Таде став за спиною в капітана), тоді, як усе це робилось за вивищенням, я якось видобувся з кількома своїми товаришами крізь кущі на стрімку скелю під назвою „Вершина Павича“, бо скеля ця сяла різнобарвними відтінками: в ній був лосняк.
Цей шпиль припадав урівень з позиціями чорних. І тому що ми вже проклали стежку на шпиль, цей шпиль небаром укрився міліційним військом; ми почали обстрілювати ворогів. Негри, далеко гірше озброєні, ніж
