Тоді чорні почали скочувати з гори на нас цілі відривки скель; град із куль та стріл посипали на вивищення. Наші салдати, роздратовані неможливістю дістатись до чорних, умирали, роздавлені камінням, пробиті стрілою або влучені кулею. Страшенна нестямність панувала в армії. Несподівано з середини річки почувся страшенний шум. Надзвичайна картина розгорнулася тут. Жовті драгуни, що їм найбільше попадало при скочуванні каміння від чорних, задумали укритися від нападу під гнучким склепінням із ліян над річкою. Таде перший узяв на себе ініціятиву так зробити, і, треба сказати, ініціятиву геніяльну…
Тут оповідач спинився, бо його несподівано перервали.
Минуло вже більше чверти години, як сержант Таде з зав'язаною рукою зайшов ніким не помічений у паланку і тільки жестами виявляв те чи инше своє ставлення до оповідання капітана, аж поки вважав за потрібне подякувати д'Оверне за його добру відозву про нього й поки не замурмотів змішано.
— О, ви надто добрі, мій капітане…
Загальний регіт відповів на це. Д'Оверне оглянувся й закричав строго:
— Як це ви тут, Таде, а рука ваша?
