Ми розташували наш табор на вивищенні, що, мабуть, було місцем розташування раніше для чорних, якщо судити з того, як воно було розчищене. Ця позиція була невигідна; правда, тут був спокій. Вивищення оточувалося скелями дуже стрімкими й укритими густими лісами. Воно звалося Донт-Мюлатр. Велика Річка бігла якраз за табором; стиснута з двох боків високими берегами, вона в цім місці була вузька й глибока. Її береги, зовсім прямовисні, де-не-де мали на собі купки кущів, зовсім непроглядних для глядача. Часто навіть течія річки ховалась зовсім під ліянами, що, чіпляючись за галуззя кленів, з червоними квітами поміж кущами, сполучали своїми стеблами обидва береги і, сплітаючись між собою на тисячу ладів, утворювали над річкою широкі курені з зелени. Око, що стежило за їхніми закрутами й за річкою з сусідніх скель, могло вважати їх за місця суходолу, лише вкриті росою.
Глухий шум або иноді водяний птах „чирок“, що проривався крізь вікно гілок звідтам нагору, тільки й зраджували часом існування річки під зеленню.
Сонце небаром перестало вже золотити гостру вершину далеких Дондонських гір; потроху пітьма згустилась над табором, і тишу порушували тільки клекіт журавля та повільні кроки вартових.
95
