шумить і лютує десь. Розтріскуються стовбури дерев, тріщать галузки, навіть коріння в землі репається, високі трави шамотять; кипіння боліт і озір, оточених лісом, свист огню в повітрі — все це утворює пекельний гуркіт, що часом вщухає, часом розгоряється — залежно від сили вогню. Иноді зелена купка дерев довго стоїть і оточує частину вогняного моря. І зненацька наступає мить, коли вогняний язик починає лизати вершечок зеленого пояса, синювате полум’я швиденько біжить по стовбурі, і зараз же узлісся щезає за серпанком переливчастого золота; все горить разом. Тоді покров із диму спускається від часу до часу на полум’я під впливом вітру; він котиться й згортається, потім розгоряється, підіймається й ніби вщухає, розвіюється або густішає, робиться зненацька чорним; далі свого роду мереживо з огню розриває його краєчки, чути великий шум, мереживо щезає, дим здіймається вгору і, відлітаючи, сипле на землю хмари червоного попелу, що довго падають з гори тоді, коли сам він давно щез.
На третій вечір ми ввійшли в улоговини Великої Річки. Всі гадали, що чорні перебувають у горах за двадцять льє від нас.
