їхніми драбинами. Ця ніби морська хвиля, що приливала, то спадала й наново з’являлась на сірих кам’яних стінах, виглядала здалеку безупинним наступом комах на спину велетенської черепахи, що раз-по-раз робила спроби їх з себе скинути.
Врешті ми досягли перших шанців форту. Не спускаючи очей з прапора, що розвівався над фортом, я підбадьорював салдатів в ім’я їхніх родин, що сиділи так само в цих стінах, як і моя родина. Загальна згода пролунала мені у відповідь, і, шикуючи свій ескадрон у колону, я вже намірявся віддати наказ стріляти в військо нападників.
Якраз у цю мить голосний крик почувся від входу в форт, вихор диму оповив усю споруду, на декілька хвиль стіни в усіх своїх щілинах зайшлися теж димом, а з середини почулося мов кипіння казана; далі дим розвіявся — і ми побачили на вершині червоний прапор замість трикольорового. Все було скінчене.
Не можна вам змалювати, що в цю мить творилося в мені. Форт узято, оборонців задушено, двадцять родин вирізано,— все це загальне нещастя мене, признатися, мало турбувало. Марія для мене загинула. Загинула так швидко після тієї щасливої години, що
