щоб зробити йому приємність. Вчора ми бачили шовкове китайське кімоно — все в великих квітках, сховане в скриню з запашного дерева, що мені дуже подобалось. Батько помітив, що я звернула на цю річ увагу. Це коштує дуже дорого й виглядає дуже оригінально. Коли ми повернулися додому, я ублагала його пообіцяти мені урочисто, що він зробить мені дар і піднесе його на кшталт стародавніх середньовікових лицарів; ти знаєш, що він любить, щоб його порівнювали з лицарями. Він присягнув, що сповнить моє бажання хоч би яке воно було. Звичайно, він гадав, що це буде кімоно; зовсім ні — я випрошу, щоб П’єро зоставлено в живих. Це буде мій весільний дар.
Я не міг стриматись від того, щоб стиснути мого янгола в обіймах. Слово в мого дядька було святе; і в той час, як Марія побігла просити виконання обіцянки, я пішов у форт Галіфе, щоб звістити негрові свободу.
— Брате, — скрикнув я, ввійшовши, — брате! радій: тобі врятували життя. Марія виблагала його тобі в батька замість весільного подарунку.
Невільник затремтів.
— Марія ? Весілля... Життя... Як поєднати все це?
— Зовсім просто, — відповів я. — Марія, що її ти врятував, виходить заміж.
66
