Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/53

Ця сторінка вичитана

— Білий, — промовив він, простягнувши мені руки, — вибач, але я дуже люблю свого пса; а твої,—додав він по короткій мовчанці,— заподіяли мені багато лиха.

Я його поцілував, стиснув йому руки й намагався його запевнити в добрих своїх намірах.

— Хіба ви мене не пізнали? — спитав я.

— Я знав раніше, що ти білий, а для білих, хоч би які добрі вони були, чорний — ніщо, тварюка тільки. До того ж у мене й до тебе є жаль.

— Який? — здивувався я.

— А ти хіба не врятував мене двічі?

Ця чудернацька претенсія викликала в мене усміх.

Він його помітив і гірко додав: — Справді, я мусив би на тебе сердитись. Ти мене врятував раз від крокодила, раз від плантатора; а що гірше ще — відняв у мене право тебе ненавидіти. О, який же я нещасний !

Оригінальність його виразів і думок мене вже більше не дивувала. Вона була в згоді з його моральною постаттю.

— Я завдячую вам щось далеко більше, ніж ви мені, сказав я. Ви врятували життя моєї нареченої—Марії.

Його наче пройняла електрична іскра.

— Марія, — глухим голосом відповів він; і його голова похилилась на його долоні, що

61