дядькові з лоба від гніву; губи йому посиніли й затрусилися. Невільник з хвилину дивився на нього спокійно, а далі, простягуючи йому з почуттям великої власної гідности сталевий обух, що його він тримав у руці, Промовив:
— Білий, якщо хочеш мене вдарити, то, принаймні, візьми цю сокиру.
Мій дядько, не тямлячи себе, звичайно, виконав би його пораду, якби на цей раз не кинувся до нього я. Вихопивши з його рук сокиру, я кинув її в колодязь поблизу.
— Що ти робиш? — скажено закричав мені дядько. — Я врятовую вас, відповів я, від необміркованого вбиства рятівника вашої доньки. Саме цьому невільникові Марія завдячує своїм життям. Це той негр, що йому ви обіцяли свободу.
Я недотепно обрав хвилю, в яку йому нагадати про цю обіцянку. Мої слова ледве чи дійшли до його свідомости.
— Йому свободу, — все - таки вигукнув мій дядько досить похмурно. — Так, справді він заслуговує на закінчення свого рабства. Йому свободу? Ми ще побачимо, якого роду свободу дарують йому судді карного суду...
Ці зловісні слова пройняли холодом моє серце. І Марія, і я даремно намовляли його
54
