гнівом. Несамовито вихопив він з-за пояса батіг із залізними шпичками на кінці й звів уже руку, щоб покарати тим батогом негра, шо впав на коліна. Але батіг не стьобнув невільника. Я ніколи не забуду цього моменту. Міцна рука зупинила руку плантатора. Якийсь инший чорний (той самий, що я його шукав) крикнув йому французькою мовою:
— Покарай мене, бо я щойно зупинив тебе; але не карай брата мого, бо він лише діткнувся до твого куща.
Це втручання, зовсім несподіване, з боку людини, що врятувала Марію, його рух, його зір, категоричність приказу—все це справило на мене надзвичайне вражіння. Але ця великодушна необережність, далека від того, щоб змусити дядька почервоніти, лише подвоїла його скаженість і перенесла гнів хазяйський з голови „винного“ невільника на голову його оборонця. Мій роздратований дядько викрутився з рук високого негра, загрожуючи йому всякими карами, і знов замахнувся своїм батогом уже над його головою, але на цей раз батіг вирвано йому з рук. Негр переломив надвоє пужално батога, обсаджене цвяхами, як ламають соломинку, і кинув собі під ноги це недостойне знаряддя помсти. Я закам’янів із здивування, а дядько — з обурення. Для нього було нечуваною річчю бачити опір раба. Очі полізли
53
