Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/38

Ця сторінка вичитана

— Ну, і що ж? — нетерпляче запитав я.— Це все?

— А так, сеньйоре. Але якщо ви бажаєте, то я можу вам розповісти, хто де так співав.

Я трохи не розцілував карлика.

— Кажи, кажи, — закричав я, — ось тобі калитка з грішми й ти дістанеш таких десять, якщо все чисто розкажеш.

Він узяв калитку, розвязав її і посміхнувся.

— Десять калиток, ще кращих за цю. Мій демоне! Це складе цілу „фанегу“ золотих екю з портретом короля Людовика XV... Отже, не гнівайтесь, мій пане, зараз усе скажу. Ви, мабуть, чули останні слова пісні: Ди біла, а я, чорний, але день потребує ночи, щоб спородити вечірню зорю й світанок, що кращі за них ще“. Отже, коли вірити цьому, то ваш покірний Абібра, що родився від білого й від негритянки, є кращий за вас.

Карлик при цих словах погано сміявся. Я перервав його.

— Куди тебе заведуть твої жарти ? Хіба це мені дає відповідь на те, що мене цікавить?

— Авжеж, сеньйоре,— хитро підморгнув на це карлик.— 3 цього зовсім ясно, що чорний співець, здатний на такі твердження, не

може бути ніхто иншии, як божевільний, подібний до мене. От я і заслужив десять калиточок з грішми.

46