романс, слова якого так врізались у мою пам’ять, що я й досі ще пригадую їх собі майже всі.
„Чому ти минаєш мене Маріє? Чом оминаєш мене, дівчино? Навіщо жах оковує твою душу, як ти чуєш мене? Я, може, і справді надто страшний: я вмію тільки любити, страждати й співати.
„Коли крізь стрункі деревини кокосових пальм над рікою я бачу твою легку й прозору одежу, ти, мов сонце, сліпиш мене- красою, Маріє. Мені здається — це дух, що летить над землею...
„І, коли я чую, о Маріє, пісні з твоїх уст чарівних, моє серце тріпоче й долучає свій стукіт до мелодійного співу твого...
„О, жалю, твій голос солодший для мене за пісню тих птахів у небі, що летять з мого рідного краю.
„З мого краю, де я був королем, з отієї вітчизни, де вільний я був...
„Королем і вільним, о люба дівчино, і я все це забув-би охоче для тебе, дівчино, я забув би і царство, і багатство, і родину, і навіть і помсту; так, навіть і помсту, хоч би час той небаром прийшов, що помщатися треба, що слід вже зірвати цей плід гіркий і солодкий, що спіє так пізно“.
Голос проспівав попередні станси з багатьма павзами й дуже журливо, але, доспівуючи
42
