Йому далеко було до такої сили; та, крім того, це не був його голос. Людина, що з нею я мав діло, видалася мені до пояса голою. Самі тільки невільники так зодягались у колоніях. Але це не міг бути раб; бо почуття, що з ним цей велетень кинув кинжал, видавалось мені не властивим для невільника. До того ж усе в душі моїй обурювалось про¬ ти думки, що я мав раба за суперника. Хто ж він був ? Я вирішив чекати й стежити за ним.
Марія мала стару няньку, що замінила їй матір, утрачену нею ще з колиски. Решту ночи я провів біля Марії, і ледве розвиднилося на дворі, як ми розповніли дядькові про ці надзвичайні пригоди. Його здивування не мало меж; але його амбіція й гордість не припускали, що невільник, як такий, смів би закохатись у його дочку. Нянька дістала приказа не кидати Марію ні на хвилину. І тому що засідання урядових провінційних зборів що-дня приносили з собою нові турботи й загрозливі новини про стан політичного життя в колоніях, а також через плантаторські справи, дядько дозволив мені, за браком часу в нього самого, всюди бути з Марією на проходках аж до дня нашого весілля, призначеного на двадцять друге
