Я підтакнув головою.
В два скоки він опинився на якійсь скелі; я піднявся за ним. Він схрестив руки і став журливо посміхатись.
— Бачиш тепер? — спитав він.
Я подивився в той бік, куди він показував, і побачив загострення серед гір, те саме, що він мені показував раніше, підчас нашої зустрічи з Марією; це була єдина вершина, ще осяяна сонцем, вершина, увінчана великим чорним стягом.
Тут д'Оверне зробив павзу.
— Я потім довідався, що Біасу, кваплячись відходити і гадаючи, що я вмер, наказав вивісити, не дочекавшись повороту залоги, що водила мене на страту.
Бюґ-Жаргаль все ще стояв із схрещеними руками, мовчки дивлячись на зловісний стяг.
Раптом він повернувся на свойому місці й зробив кілька кроків мов би для того, щоб зійти із скелі.
— Боже, боже, мої нещасні товариші…
Він знову підійшов до мене:
— Чи ти чув гарматний вибух? — спитав він у мене.
Я нічого не відповів.
— Так от, брате. Це був сигнал: ото ведуть їх на розстріл.
Його голова похилилась на груди. Він ще раз підійшов.
