— Брате, — кричав він мені, — поспіши вийти відтіля. Сонце сяде вже за півгодини. Я тебе там ждатиму, іди за Раском.
Це дружнє слово вернуло мені разом і надію, і сили, і мужність. Я підвівся. Пес швидко побіг уздовж темного підземного ходу; я — за ним; його гавкання служило мені ознакою куди йти. По кількох хвилинах я вже побачив денне світло; вихід був перед нами, і я зідхнув зовсім вільно. Вийшовши з-під темного й вогкого склепіння, я згадав пророцтво карлика, що сказав, входячи сюди:
„Тільки один з нас двох ітиме цією стежкою“. Його сподіванки не справдилися, але пророкування збулося.
Опинившись у долині, я побачив Бюґ-Жарґаля; я кинувся йому в обійми й так зостався, не можучи говорити, але маючи до нього силу запитань.
— Слухай, — сказав він мені, — твоя жінка, а моя сестра, в безпечному місці, я її доручив у стані білих одному з твоїх родичів, що командує аванпостами; я хотів віддатись у полон з бажання не зробити відповідальними за себе десять голів, що сидять заложниками. Твій родич звелів мені тікати й зробити спробу визволити тебе з рук твоїх
