— Держись міцніш, — гукнув він.
Абібра, боячись, що я врятуюсь, із свого боку кричав мені, ввесь запінившись:
— Іди сюди, іди, — і збирав рештки своєї надлюдської енергії.
У цю мить моя стомлена рука випустила дерево. Зараз було б по мені. Але в цю мить мене хтось ухопив ззаду; це був Раск. На знак свого хазяїна він стрибнув у діру на майданчику і, розкривши пащу, вхопив мене за край одежі. Ця несподівана допомога врятувала мене. Абібра зібрав усі свої сили в останній раз, а я зробив ще одно зусилля, щоб вирвати в нього свою руку. Кінець-кінцем його пальці розжалися й мусіли мене випустити; коріння, так часто й так довго струшуване, підломилося під його вагою; і в той час, як Раск мене сильно тяг назад, проклятий карлик стрімголов полетів у безодню, пославши мені проклін, що я його навіть і не чув і що заглушився, впавши з ним разом на дно провалля.
Така була смерть дядькового блазня.
Ця жахна сцена, ця страшна боротьба, її лячний кінець — все це пригнітило мене. Я був майже без сил і без свідомости; голос Бюґ-Жарґаля мене оживив:
