Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/241

Ця сторінка вичитана

— А, пройдисвіте, — сказав я випрямляючись, — ось як ти мені дякуєш за бажання тебе витягти.

— Так, — зауважив він, — я знаю, що я просто міг утекти разом із тобою, але мені більш подобається, щоб ти загинув зо мною разом. Я більше хотів би тобі смерти, ніж собі життя. Ходи сюди!

Рівночасно з тим його бронзові й вимазані руки вп'ялися в мою з неймовірним зусиллям, очі йому палали, рот бризкав слиною, сили, що були зрадили за хвилю перед тим, тепер повернулись, підтримані скаженством та бажанням помсти; його ноги, мов два важені притикалися до двох прямовисних скель по обох боках, і він підскакував мов тигр на корінні, що, заплутавшись в одежі, піддержувало його мимо його волі. Тимчасом він хотів би, здається, щоб воно зламалося, а сам він всією своєю вагою, щоб звис на мені та прискорив мою смерть. Иноді він навіть починав те коріння гризти, і тоді на хвилину вгавав його хижацький огидливий регіт, що корчив йому все обличчя. Можна було подумати, що це страшний демон ції печери сміється й намагається затягти свою жертву в свій палац прірви й підземного мороку.

Одно з моїх колін, на щастя, упиралося у виступ скелі; рука моя, можна сказати, в'їлась у дерево, що служило мені підпорою,