всіх невільників взагалі. Проте раби, що мусили б до нього ставитись з недовір’ям і заздрістю, якось не ненавиділи його. Він у них викликав свого роду почтивий страх, що несхожий був на дружбу, і, коли невільники бачили, що він проходить повз їхнє житло в своєму гостроверхому ковпаку, увішаному бубонцями, вони один одному казали про нього пошепки: „Характерник“...
Ці подробиці, на яких я спиняю вашу увагу, мене тоді мало цікавили. Ввесь у владі чистих і прекрасних переживань любови, що їх, я думав, ніщо не затьмарить, — любови, наділеної також із самого дитинства женщиною, мені призначеною в дружини, я надавав надто мало уваги всьому, що не звалось Марією. Призвичаєний з найніжнішого віку до того, щоб уважати дружиною своєю ту, що стала вже мені сестрою до певної міри, я відчував, що поміж нами встановилися відносини братерські — щирі, екзальтовано-пристрасні, повні подружнього довір’я. Оточений з дитинства всіма вигодами багатства, всіма привілеями становища, що дається в цьому краї кольором шкіри, проводячи час біля любимої істоти, бачучи прихильність батьків до нашої любови, в країні, де літо вічне, де природа сяє всіма барвами, я був повний віри в свою щасливу долю.
32
