річ іде про мою душу: чи їй урятуватися, чи загинути, і що то провадиться боротьба між моїм добрим ангелом і між моїм злим генієм.
Негри були зовсім залякані прокльонами ворожбита. Він хотів використати їхню нерішучість і скрикнув:
— Я хочу, щоб білий умер. Ви послухаєтесь: він умре!
Бюґ-Жарґаль відповів поважно:
— Він житиме! Я — Бюґ-Жарґаль. Мій батько був король країни Каконго і судив своїх підданців на порозі своїх дверей.
Чорні знов простерлись перед ним долі. Їхній начальник говорив далі:
— Брати, ідіть до Біасу, скажіть йому, щоб він не вивішував чорного стягу, що має на горі своєю появою возвістити білим про смерть цього полоненого, бо цей полонений урятував життя Бюґ-Жаргалеві, а Бюґ-Жарґаль вимагає, щоб він зостався живий.
Вони повставали. Бюґ-Жарґаль кинув своє червоне перо в групу негрів. Голова батальйону схрестив побожно руки на своїх грудях і підняв те перо з великою обережністю; потім усі вони вийшли, не мовивши ні слова. Ворожбит зник разом із ними в мороці підземного ходу.
Не робитиму спроб розповідати вам, панове, в якому стані й настроєві я був.
