— В иншому місці? — перепитала вона з жахом. — В иншому місці, де?..
— На небі, — відповів я, не змігши сказати неправди мойому ангелові.
Вона ще раз втратила притомність, та на цей раз з горя. Час не ждав. Мій рішенець був готовий. Я передав її на руки Бюґ-Жарґалеві, що стояв з очима, повними сліз.
— І ніщо не може тебе утримати? — спитав він мене. — Я нічого й не додам від себе до того, що ти бачиш. Як це ти можеш опиратися Марії. За одно слово, що їх вона тобі говорила, я віддав би цілий світ, а ти… ти не хочеш для неї уникнути своєї смерти.
— Честь того вимагає, — відповів я. — Прощай Бюґ-Жарґалю, прощай брате, я тобі її заповідаю.
Він узяв мене за руку; в нього був такий замислений вигляд, що навряд чи чув він, що я сказав.
— Брате, в таборі білих є один твій родич, я доручу йому Марію; що до мене, то я не можу згодитися на твій заповіт.
Він указав мені на скелю, що панувала над усією місцевістю.
— Глянь на цей шпиль. Коли ознака твоєї смерти на ній з'явиться, чутка й про мою смерть рознесеться зараз же по околицях. Прощавай.
