„Альтеза“ — перехід від стану в'язня до стану визвольника! З усіх оцих незрозумілих речей, лише одна річ являлася якраз зрозумілою — це заволодіння моєю Марією. Справжній злочин, вартий кари. Те, що було незрозумілого перед моїми очима, ледве чи могло змінити мій погляд на П'єро, хоча й посіяло мені в душу якийсь сумнів. Тому я горів бажанням швидше перевірити свої вражіння й вислухати його пояснення.
Цей слушний момент для розмови врешті настав.
Ми перескочили через тройні ряди розпростертих перед нами на землі чорних, що кричали раз-по-раз, побачивши нас: „Міракюло, я но еста призіонеро“ („Диво, він більше не в'язень“). Я не міг догадатися, чи то вони про мене, чи про П'єро казали. Ми перейшли останні межі табору; згубили з очей останні постати Біасу за якимись скелями та деревами. Врадуваний Раск біг перед нами й часом вертався до наших ніг; П'єро йшов швидко, але я зненацька спинив його.
— Послухай, — сказав я. — Не варто йти далі. Сторонні вуха більше не підслухають нас; кажи ж тепер, що ти зробив з Марією.
Жорстоке хвилювання й задуха заважали мені говорити. Він на мене глянув лагідно.
