начальника негрів-маронів Ямайки; голова цього молодого офіцера служила вагою до голови Букмана на тих терезах, що на їх добрий Джіу (бог) важитиме гріхи обох сторін.
— Як ви тільки зважились пристати на таку думку, на такі жахні наміри, — сказав П'єро. — Слухайте ж, добродію Жане Біасу, подібні жорстокості провалять наше справедливе діло. Попавшись у полон у таібр білих, я і не знав за смерть Букмана. Це небесна кара, вповні заслужена ним. Я вам скажу иншу новину ще: Жано — той начальник чорних, що служив провідником білих на те, щоб заманути їх у лабети наших в Донт-Мюлатрі, Жано теж умер. Ви знаєте, що він конкурував у жорстокості, не переривайте мене, Біасу, з вами та з Букманом:, отже, зверніть на це увагу, то не грім його побив небесний і не білі, а сам Жан-Франсуа його забив, учинивши тим акт вищої справедливости.
Біасу, що слухав промовця з сумовитим решпектом, здивовано скрикнув:
— Хіба!
В цей момент увійшов у печеру Ріго. Він низько вклонився П'єро і щось тихо сказав на вухо генералісимусові.
З надвору доносився невдоволений гомін і якесь хвилювання табору. П'єро говорив далі.
