Всі ці думки ворушилися в моїм серці в тій дрімоті, що все більше та більше опановувала мене. Не знаю, скільки часу ця дрімота тривала, але з неї мене витяг мужеський голос, що співав зовсім ясно хоч і здалека. „Йо ке сой контрабандиста“ („Я, що є пачкар“). Я розплющив очі, здригнувшись, навколо було темно, негри спали, огонь догоряв. Мені нічого більше не було чути; я подумав, що це була галюцинація, і мої стяжелілі повіки знову стулилися. Потім я наново їх розтулив дуже сквапно; голос знов розпочав свій спів і звучав уже ближче, співаючи сумно цей куплет Еспанського романсу:
„Ан ле кампос де Окана
Призонеро каї;
Ме леван а Котаділья,
Десдихадо фуї!“
(„На полях Окана
Мене взято в полон;
Вони мене повели в Котаділью
І був я нещасний!“).
Очевидно, цей раз то вже був не сон. Це був голос П'єро. За якусь хвилю голос його знов залунав серед тиші, і проспівав майже над моїм ухом знайомий мені мотив: „Йо ке сой контрабандиста“. Величезний пес радісно підбіг до мене, щоб покрутитись коло моїх ніг; це був Раск. Я глянув угору. Передо мною стояв негр, і відблиск огню
