вміємо убитися, а не вміємо писати. Проте нам хочеться, щоб не було в листі нашім нічого такого, що б могло викликати глузування наших колишніх хазяїв. Ти виглядаєш так, наче ти вчив цю легковажну науку, що її нам не вистачає. Виправ же ті помилки в листі, що могли б дати білим привід сміятися з нас. Цією ціною ти купиш собі життя.
Було в цій ролі коректора негритянських дипломатичних помилок щось таке, що викликало в мені знеохоту до цієї праці що надто понижало мою гордість для згоди чи для вагань в оцім випадку. І потім — хіба я міг бажати жити. Отже, я відмовився це зробити.
Він здивувався.
— Як? — скрикнув він. — Невже ти волів би мерщій умерти, ніж черкнути кілька разів на папері.
— Авжеж так — відповів я.
Мій рішенець, здавалось, поставив його в трудне становище. Він мені сказав по хвилині задуми:
— Послухай, божевільний парубче, я не такий упертий, як ти. Я тобі призначаю строк до завтрішнього вечора подумати; завтра при заході сонця тебе до мене приведуть. Подбай же про те, щоб я був вдоволений. Прощай! Ранок буде мудріший за вечір. Подумай тільки про це, у нас смерть не є тільки смерть.
