— Генерал, монсеньйор, — передражнив його шеф негрів, що йому урвався терпець, — ти — справжній аристократ.
— Ой, ні, зовсім ні, — скрикнув громадянин-генерал. Я вірний прибічник подій дев'яносто першого року й активний негрофіл…
— Негрофіл? — здивовано запитав Біасу, — що це слово визначає — „негрофіл“?..
— Це людина, приязна до негрів, — промурмотів громадянин.
— Цього не досить — мати приязнь до негрів, — строго зауважив генералісимус, — її треба мати і до мулатів, а також до инших племен.
Я вже, здається, зазначав вище, що Біасу був із племени сакатра.
— Так, так, я саме так про племена й хотів сказати, — знов промурмотів негрофіл. — Я приятелюю з найвидатнішими діячами, оборонцями негрів і мулатів…
Біасу, щасливий нагодою для пониження білого, перервав його ще раз.
— „Негрів і мулатів“, що це має визначати? Чи ти на те з'явився сюди, щоб ображати нас цими назвами, вигаданими найлютішими нашими ворогами — білими? Тут є тільки люди чорної раси і мішаної. Чи чуєте ви це, добродію, колоністе?
— Це погана звичка нашого дитинства, — зам'явся С*. — Пробачте мені, в мене не було наміру вас ображати, монсеньйоре.
