Біасу, очевидно, зрозумів, що не ворожбит щось забув, а він, Біасу, бо вийняв, нарешті, з кешені чималу калитку грошей і кинув її на срібну тацю, щоб виправдати пророкування про „лінію сонця“.
Тимчасом чудовий гороскоп ватажка зробив свій вплив на армію: всі повстанці, що на них справили особливе вражіння пророкування ворожбита, звязані зі смертю Букмана, перейшли від сумовитого одчаю до повного ентузіазму. Сліпо довіряючись своєму непогрішимому ворожбитові і заздалегідь призначеному для них від неба ватагові, всі негри узялися дико ревти: „Хай живе возожбит! Хай живе Біасу!..“ Ворожбит і Біасу підморгнули один одному, переглянулись, і мені здалося, що я чую затаєний сміх першого і хихотіння генералісимуса.
Не знаю, через що цей ворожбит не давав моїм думкам спокою; мені здавалось, що я вже бачив десь і десь чув щось подібне до голосу й слів цього чудернацького сотворіння; мені схотілось примусити його зі мною поговорити.
— Добродію ворожбите, сеньйоре лікарю, „докторе медико“, „добродію капелане“, добрий пастирю, — промовив я.
Він різко повернувся до мене.
— Тут ще є людина, що ви їй нічого не сказали, — це я.
