— Йой, боже мій, промурмотів капітан, обережно підіймаючи на руці обмотки. Але ж розкажи мені все, мій старий друже...
— Гай-гай, річ ця сталась дуже просто. Я вже вам казав, що помітив ваш смуток з того часу, як ці прокляті англійці в нас украли вашого чудового пса, бідного Раска — Бюгового собаку... Цього для мене було досить, і я поклав собі будь-що-будь здобути його собі, хоч би ціною свого життя, щоб спокійно повечеряти хоч сьогодні. Ось чому, наказавши вашому денщикові добре вичистити одежу вам, бо ж завтра — день великої битви, я нишком вибрався з табору, озброївшись лише моєю шаблюкою, а далі подерся через тини, щоб опинитися швидше в таборі англійців. Я ще не дійшов і до перших редутів, коли зненацька побачив у невеличкому ліску велике зборище червоних вояків. Наблизившись до них, я помітив серед них Раска, прив’язаного до дерева, в той час як двоє мілордів за нього здорово билися між собою. Вони так вовтузили один одного кулаками по кістках, що торохтіли, як великий короб з набоями цілої півбригади. Це були два англійці, що хотіли кожний для себе заволодіти псом. Аж ось Раск мене побачив і так рвонувся до мене, що відірвавсь від дерева і в ту ж мить опинився коло мене. Розуміється, бандити не лишилися
20
