де я вінчався з Марією. Замість престола поставили посередині цей ящик і накрили його білим сукном, що не перешкоджало бачити під низом на бокових сторонах його напису: „Дюбюїсон і компанія Для Напту“.
Коли священні речі вже стояли на цьому престолі, ворожбит помітив, що серед них не вистачає хреста; він вийняв свій кинжал, що в нього держално схоже було на хрест, і встромив його між „ковчегом“ та чашею. Після цього, не скидаючи свого ворожбитського ковпака та своєї машкари шизматика, він швиденько накинув на себе шати, вкрадені ним у Акюльського священника, розкрив молитовник, з якого читались молитви на мойому вінчанні, і, повернувшись до Біасу, що сидів у кількох кроках від „престолу“, глибоким уклоном показав, що він уже готовий.
Зараз же по знаку, поданому ватагом, розсунулися качмірові завіси — і ми побачили всю армію, вишикувану перед входом у печеру правильними каре. Біасу зняв свій круглий капелюш і став навколюшки перед „престолом“. „На коліна“! — крикнув він голосно. „На коліна“ — повторили начальники кожного батальйону. Барабан прогримів цілу руладу. Всі орди стали на коліна.
Тільки я нерухомо зостався сидіти на своєму місці, обурений страшною профанацією, що
