Мій вартовий повідомив мене, що Біасу хоче мене бачити і що мені слід підготовитись до цього побачення з ватажком.
Значить, лишалося ще кілька зайвих годин життя. Тимчасом я оглядав табор повстанців, і денне світло дало мені можливість бачити його в усіх своєрідних його обставинах. При инших умовах я, безперечно, сміявся б з надзвичайної пихи негрів, що чіпляли на себе військові нагороди й релігійні значки, зняті із своїх жертов. Більшість оцих нагород або частин одежі являла собою якесь шмаття, обірване й закривавлене. Нерідко можна було бачити наплічники на попівській одежі. Звичайно для того, щоб відпочити від робіт свого невільничого життя, негри перебували в повному неробстві, зовсім незнаному серед наших салдатів. Дехто з них спав на сонці, головою до палючих його променів, инші з виразом то лютим, то сумовитим співали якоїсь протяжної пісні на порозі своєї „ажупи“, свого роду хатки конічної форми, вкритої пальмовим листям або листям банану і схожої на наші артилерійські паланки. Їхні жінки, чорні або мідночервоні, варили страву, користуючись послугами малих хлопчаків-негрів. Я бачив, як вони в посудинах мішали ложкою банани, горох, картоплю, коко, маїс,
