Сторінка:Гуґо фон Гофмансталь. Смерть Тіціяна. драматична поема. Переклад Остап Луцький. 1918.djvu/23

Антонїо.

Що представля він?

Батіста.

 Чи-ж можна знати?

Лявінїя.

Роскажемо, як нам велїв стояти.
Я є Венера, — вірте, не чванюсь,
така прекрасна, що аж не яло ся.

Касандра.

А я — я нишком радісно сміюсь
і від цїлунків ще вогке волосся.

Лїза.

Я лялечку в руках своїх тримаю;
вона цїла закутана, сповита,
її-ж я погляд чую без оман:
бо лялечка отся великий Пан,
таємний бог…
Він тайна й жерело всього життя.
Його в руках держу я, як дитя,
однак докола чую, як морочить
мене студений вітер із півночи…

Лявінїя.

Упала стать моя, як в зеркало, на став.

Касандра.

Менї цїлує ноги зелень трав.

Лїза.

Над нами повний сонця блиск чудовий, —
сей образ завтра буде вже готовий.