А в далинї — немов музики грають.
Як хмари сунулись, я чути міг
їх шум, як тихі кроки босих ніг…
Я відійшов на мить від тебе — в тім докола
вся ніч солодко звуками озвалась,
неначе любо, тихо і спровола
в лавровім гаю серед ночі хору
тепер як раз сопілка розігралась,
що Фавн її держав в руцї з мармору.
Стояв на пєдесталї Фавн — і сяяв.
Круг нього в срібно-синїй мрацї зграя
злотавих бжіл кружляла без упину.
Я бачив, як вони в отсю хвилину
злїтали на червонії ґранати,
їх зрілі соки й запах випивати.
Як ніч легеньким подувом з оград
всї запахи, що в них купав ся сад,
Менї післала, — я гадав, що чую
круг мене тихий і мягенький звук
і теплий дотик любих, добрих рук.
Всю ясну тиху нічку чарівную
гуляли комарі шалений свій танок,
а там раз-по́-раз колихавсь ставок
в шовковім сяйві місяця блїдого.
Чи се були лебедї, чи Наяди
купались там, — тепер не знаю того…
Мов з запахом жіночого волосся
змішались нард, альое, всї принади,
все, що тут цви́ло й пахло для розради,
аж зливсь тут кождий запах, згук — в одну
красу святу, живу і чарівну́.
