Цю сторінку схвалено
Життя ти, Смерте, змістиш у одній годині
Більш, ніж могло змістить це все життя.
Так я забуду зовсім це життя оманне
І ввесь твоїй чудесній силі присвячусь.
(Подумавши хвилину):
Нехай і так, що думку цю зродила кровДо краю збурена й смертельная тривога —
Та стільки засягти в житті всіма чуттями
Не зміг я, й це мені припало до вподоби!
Якщо вмирать мені тепер, коли мій мізок
До краю виповнила ця одна година,
Хай згине це життя бліде: тепер,
Коли вмираю, вперше чую, що живу.
Як часом надмір сонних привидів
Вночі зі сну пробудить неодного,
Так, мабуть, надмір почувань мене тепер
Зі сну життя збудив в годину смерти.
(Падає мертвий біля ніг Смерти).
СМЕРТЬ
(відходить повагом, похитуючи головою)
Ну і чудні ж оці істоти:Незрозуміле виясняють,
Ніколи не написане читають,
Безладнє опановуючи в'яжуть,
У вічній пітьмі — й там дороги винаходять.
(Зникає в середніх дверях, а слова її стихають, поки зовсім не прогомоніли. В кімнаті настає тиша. Крізь вікно видно Смерть, що проходить проз двір, граючи на скрипку; за нею йде мати, потім дівчина, а зараз біля них постать схожа на Клявдія).
