Дослідження історії дворянства Російської імперії, окрім врахування беззаперечного фактору зосередження в його руках колосальних фінансових та політичних можливостей, вимагає також розуміння специфіки концентрації в середовищі цієї категорії населення різноманіття соціально-економічних та світоглядних ідей, переконань, уявлень та ін. Саме останню особливість варто поєднувати із традиційним оперуванням статистичними даними стосовно співвідношення відсоткової частки в загальній соціальній структурі з практичним управлінським потенціалом вказаної групи.
Магістральним напрямом подібних робіт є аналіз кількісноякісних порівняльних показників стосовно чисельності, соціально-професійного складу, адміністративної та благодійницької діяльності, тощо. Зважаючи на це, з’ясування місця і ролі лівобережного дворянства в системі етносоціальної стратифікації Російської імперії кінця ХІХ ст., в умовах відсутності відповідного комплексного дослідження, є особливо актуальним. У полі зору нашої уваги, зважаючи на вказану локалізацію, знаходилися Полтавська та Чернігівська губернії з їх специфічними історико-регіональними особливостями. Зокрема, це стосується прямого генетичного зв’язку із козацькою старшиною, та, як наслідок, відносно активна участь в суспільно-політичних процесах.
Насамперед, варто підкреслити, що з точки зору доходів, освітнього рівня та престижу дворянство поділялося на три страти – нижчу, середню і вищу. Нижча страта, як правило, складалася з безпомісних і дрібнопомісних дворян, середня – з середньопомісних, вища – з великопомісних дворян. Власне
