На зламі XVIII і ХІХ ст. цей процес прискорився. Багато чиновників Воронезької, Курської, Орловської та Слобідської губерній прибули з Лівобережжя. Після приєднання Правобережної України, колишніх представників старшини також використовували як джерело кадрів для імперської адміністрації[1].
У 1790 р., на зміну П. Румянцеву призначено нового малоросійського генерал-губернатора М. Кречетнікова, який досить швидко запустив механізм позбавлення неугодного центральній владі українства дворянського статусу. Зокрема, він з особливою ворожістю ставився до деяких старшин. Отримавши посаду, М. Кречетніков відразу ж доповів Сенату про масові порушення у визначенні місцевого дворянства, твердячи, що 22 702 особи, котрі колись платили податки, а тому не могли бути «благородними», – тепер включені у реєстр знаті[2].
Після отримання такого змісту донесення, з’явився указ, згідно якого жодна особа не мала права вступати у дворянство без достатніх доказів свого «шляхетного» походження; крім того, передбачалося зменшення кількості претендентів на цей статус від оподаткованих груп. Наділений широкими повноваженнями, М. Кречетніков зініціюваві слідство стосовно дворян, перед тим зареєстрованих у податкових списках.
Відповідна робота включала розсилку в Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва розпоряджень про оновлення списків «шляхетних» родів. Нею зобов’язали займатися безпосередньо губернських та повітових предводителів