Інші джерела свідчать: 22 702 особи (як чоловіків, так і жінок), які за переписом 1782 р. значилися як такі, що сплачували податки, пізніше – у другій половині 80-х років – отримали дворянство. Проте незабаром дворянські права у 10 105 осіб були анульовані. За рештою – 12 597 особами – дворянство визнали, за винятком тих 2 616, що не потрапили до податкових реєстрів[1]. При цьому невідомо чи увійшли останні до вищенаведених даних В. Кабузана і С. Троїцького.
На підставі цього, канадський історик З. Когут визначив чисельність української знаті, що отримала дворянство у 23–25 тис. чоловіків у 1780-ті рр. Сюди, за його словами, увійшли 18 599 осіб, про які вмістили дані топографічні описи, а також 5 052 чоловік (половину з 10 105, виключених з дворянства на початку 1790-х рр.) Загалом – 23 651 чоловік.
Крім цього, якщо 1 308 осіб (половина з 2 616), визнаних дворянами, але включених у чернігівський податковий реєстр, були враховані у топографічних описах, то виходить остаточна цифра – 23 651 особа. В іншому ж випадку (якщо вони не були включені у топографічні описи), дослідник збільшив можливу чисельність ще на 1 308 осіб, отже загалом 24 959 осіб[2].
Ще до того, як попередній проект Жалуваної грамоти 1785 р. оприлюднили, українська знать (перш за все, старшина) претендувала також на права польсько-литовської шляхти і була менш зацікавлена у зарахуванні її до російського дворянства, оскільки користувалася різноманітними «давніми» привілеями. Так, наприклад, згідно з Литовським
- ↑ Маркович А. Историческая и статистическая записка о дворянском сословии и дворянских имуществах в Черниговской губернии // Материалы для статистики империи Российской. В 4 т. – СПб.: Синод. Тип, 1841. – Т. 2. – Ч. 4. – С. 8–9.
- ↑ Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760–1830. – К.: Основи, 1996. – С. 211.
