3) поліпшення статусу кріпаків за рахунок обмеження прав і сваволі поміщиків по відношенню до них та ін.[1].
Оцінюючи означені зміни, та аналізуючи особливості проведення селянської реформи 1861 р., з огляду на її половинчастий характер і роль дворян-поміщиків, варто звернути увагу на деякі міркування американського вченого Джерома Блюма. Грунтовно вивчивши ситуацію 1850-х рр. у поземельних відносинах, він, на наш погляд, передбачив можливість остаточного скасування кріпосного права без згоди на те поміщиків. У своїх судженнях дослідник виходив із реальної ситуації, адже понад 2/3 дворянських маєтків і стільки ж кріпаків були закладені в позики під державне забезпечення. Відтак, запровадження процедури примусового викупу таких маєтків – із сплатою поміщикам різниці між їхньою вартістю та накопиченими недоїмками, дозволяло автоматично перевести кріпаків в розряд державних (тобто формально вільних) селян[2]. Такі плани, незважаючи на ті «сигнали», які подавало селянство в ході Кримської війни, викликали неабиякий супротив дворянства і реформа 1861 р., як відомо, отримала «охоронний» і підтримуючий характер по відношенню до поміщиків.
Післяреформений період, у контексті зрушень у системі соціально-економічного статусу дворянства Російської імперії, можна більш-менш впевнено визначити як адаптаційний.
Більшість представників означеного стану зіткнулася з рядом труднощів після реалізації реформи 1861 р. та з огляду на переформування ринку землі сільськогосподарського призначення. За нових обставин звичною практикою став продаж поміщицької землі, її застава в іпотечних банках і передача в довгострокову оренду. Інертні спроби пристосування до рин-