протягом 1844–1862 рр.). Відтак, в останньому випадку ключову роль відіграли прагнення збільшити прибутки шляхом передачі права на відкупи (вже у формі акцизів) державним органам, тобто казні. З 1 січня 1863 р. у Росії запроваджено акцизну систему стягування непрямих податків з алкогольних напоїв, яка передбачала стягування додаткових коштів безпосередньо з спиртогорілчаних заводів, тобто з сфери виробництва1[1].
Важливо зазначити, що в російській історіографії консервативного напрямку ХІХ – початку XX ст., яку репрезентували переважно дослідники-дворяни, були досить поширеними думки про невідповідність «тяжкого» економічного становища панівної соціальної верстви з тією роллю, котру вона грала в суспільстві. Зокрема, предводитель башкирського дворянства Антон Плансон у своїх працях писав не просто про її збідніння «не по своїй вині», а й аргументував появу відповідних тенденцій збільшенням кількості «інородців» у всіх сферах політичного та соціально-економічного життя Російської імперії, зокрема, й на державній службі1[2].
Подібні погляди в опосередкованому контексті засвідчували наявність серед дворянських кіл негативного ставлення до надмірного збільшення чисельності привілейованих осіб за рахунок представників колишніх регіональних станових еліт. А саме лівобережна козацька старшина наприкінці XVIII ст. виявилась основним джерелом для формування місцевого дворянства.
- ↑ Гавлин М.Л. Вопрос о винных откупах в истории законодательства Российской империи. XVIII–XIX вв. // Экономическая история. Обозрение. Выпуск 13 / Под ред. Л.И. Бородкина. – М.: Изд-во МГУ, 2007. – С. 138.
- ↑ Плансон А.А. Сословия в древней и современной России, их положение и нужды (о центре). – Санкт-Петербург: издание книгопродавца В.И. Губинскаго, 1899. – С. 23–24
