У 1845 і 1856 рр. були внесені зміни до «Табелю про ранги», які «підвищили» класи чинів, що давали право на дворянство:
– для спадкового – до 6-ого для військових чинів і до 9-ого для цивільних;
– для особистого – до 12-го для військових чинів і 9-го для цивільних[1].
Крім того, визначено й таке: лише отримання орденів перших ступенів дозволяло отримувати титул спадкового дворянства. Як виняток, залишили ордени св. Георгія і св. Володимира, всі ступені яких надавали це право (до 1900 р.).
Зазначені обмежування спрямовувались, з одного боку, на заохочення кращої частини дворянства (зокрема, спадкового) до виборної служби, а з іншого, на зменшення впливу його дрібнопомісних представників. Однак, такий задум не дав очікуваного позитивного результату»[2].
Слід підкреслити, що незважаючи на всі законодавчі нововведення, чисельність дворянства у Російській імперії поступово зростала і станом на 1897 р. досягла 1,8 млн осіб, з яких 2/3 – становило спадкове дворянство і 1/3 – особисте.
Відтак, питома вага привілейованого стану в загальній структурі населення складала не більше 1,5%[3]
.
- ↑ О порядке приобретения дворянства службою (№ 19086) // ПСЗРИ. – Собр. 2-е. – Т. XX (1845). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1846. – С. 450–451; О приобретении потомственного дворянства производством по гражданской службе в Действительные Статские Советники или соответствующий сему чину 4-й класс, а по военной в Полковники или же в соответствующий оному чин Флота Капитана 1-го ранга (№ 31236) // ПСЗРИ. – Собр. 2-е. – Т. XX (1856). – Ч. І. – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1857. – С. 1052–1053.
- ↑ Корф С.А. Дворянство и его сословное управление за столетие 1762–1855 годов. – СПб.: Тип. Тренке и Фюсно, 1906. – С. 637–638.
- ↑ Кабанов П.И., Кузнецов Н.Д. и др. История СССР, 1861–1917 / Под ред. Н.Д. Кузнецова – 5-е изд., перераб. – М., Просвещение, 1984. – С. 202.
