ських комітетів обумовило створення спеціальної Центральної ревізійної комісії для розгляду дій депутатських зібрань Київської, Волинської та Подільської губерній, що розпочала свою діяльність у січні 1840 р. у Києві. Її занадто часті відмови у наданні благородного статусу спричинили численні скарги жителів усіх названих губерній. Деякі з них подавалися безпосередньо міністру внутрішніх справ і до Сенату (щоправда, їх розглядом все рівно відав генерал-губернатор, який робив відповідні запити тій самій комісії)[1]. З огляду на це, необхідно констатувати: на той час адміністрація правобережних губерній не мала точних даних про кількість дворян у регіоні, що засвідчили відповідні звіти губернських і повітових предводителів дворянства[2].
З метою обмеження процесу поповнення спадкового дворянства вихідцями з інших станів (головним чином, купецтва та духовенства, які формували так зване «безродне дворянство»), особами з належною освітою та з метою консолідації привілейованої частини суспільства, у 1832 р. оприлюднено указ «Про встановлення нового стану під назвою почесні громадяни». Почесними громадянами діти особистих дворян, священнослужителі з вищою богословською освітою, купці 1-ої гільдії (переважно ті, хто займався благодійністю), промисловці та підприємці. Це звання могли отримати і видатні діячі мистецтва та вчені. Характерно, що особам, які закінчили університет і отримали ступінь доктора або магістра наук, дозволялося порушити клопотання про отримання дворянства. Для почесних громадян (особистих і спадкових) передбачався ряд пільг: звільнення від тілесних покарань, подушного податку та рекрутчини. Важливо, що при цьому вони втрачали право на вступ до дворянства[3].
- ↑ ЦДІАК України, ф. 442, оп. 1, спр. 5661, арк. 43.
- ↑ Там само, ф. 442, оп. 1, спр. 5660, арк. 1-зв, 4–5.
- ↑ Об установлении нового сословия под названием почетных граждан (№ 5284) // ПСЗРИ. – Собр. 2-е. – Т. VII (1832). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1833. – С. 193–196.
