незважаючи на цілком зрозумілий урядовий задум, цей указ не користувався популярністю серед дворян, адже практично до реформи 1861 р. на майоратне право перевели не більше 20 великих маєтків. Загалом же всі «заступницькі» заходи адміністрації імператора Миколи I не зупинили процес економічного занепаду дворянства Російської імперії.
У цьому контексті зазначимо: окрім зрозумілих політичних чинників надання дворянам матеріальних преференцій з боку влади, важливу мотиваційну роль відігравала і економічна підтримка, яку надавали власне привілейовані стани Російській імперії (тобто мова йде про зворотній зв'язок), особливо в умовах війни. Яскравим прикладом цьому може бути участь у 1828 р. дворян Катеринославської, Херсонської, Київської, Полтавської, Слобідсько-Української та Подільської губерній у створенні «рухомих магазинів» для потреб війська (надання погоничів, підвод і продовольчих запасів)[1]. Зауважимо, що 1828 р. – це завершальний рік російсько-перської війни та початок нового конфлікту з Османською імперією. Подібні приклади не були одиничними, особливо якщо говорити стосовно дворянства українських губерній. Так, у попередній період, а саме в 1794 р. (під час польського повстання Т. Костюшко) вища влада висловила подяку за надану допомогу катеринославському дворянству, діяльність якого навіть ставилася в приклад для привілейованих станів інших регіонів, зокрема й Лівобережжя[2].
Незважаючи на численні пільги, отримані дворянством, на початку 1840-х рр. в окремих губерніях Російської імперії знову загострилася проблема виконання привілейованою частиною суспільства цивільної служби (право на відмову від неї
- ↑ О изъявлении монаршей признательности и совершенного благоволения за составление подвижных магазинов для войск (№ 2039) // ПСЗРИ. – Собр. 2-е. – Т. III (1828). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 604–605.
- ↑ ЦДІАК України, ф. 1537, оп. 2, спр. 959, арк. 1–2.
