Таким чином, від 1785 р. дворянство Російської імперії набуло практично всі ознаки окремого стану:
1) соціальний статус закріплено в юридичній площині;
2) відповідні права оформлено як спадкові та безумовні;
3) дворянську спільноту перетворено на окрему організацію у вигляді повітових і губернських дворянських зборів;
4) поглибилась самосвідомість та самоідентифікація;
5) вищих форм отримали самоврядування й участь в спільному управлінні.
При всьому цьому, внаслідок відсутності в державі представницького органу у дворянства його репрезанти не проявлялись у верховній владі (в більшості європейських країн такі установи в XVIII ст. теж були відсутні або не діяли). Натомість воно мало становий і незалежний від імперської адміністрації суд, обирало зі свого складу осіб на коронну службу в місцевих установах і користувалось правом подавати петиції про свої потреби вищій владі й особисто імператору через спеціально обраних депутатів.
Виходячи з цього, наприкінці XVIII ст., після прийняття ряду нормативно-законодавчих актів, дворянство перетворилося на привілейований стан у Російській імперії, а його внутрішня структура відображала корпоративну рівність.
