Протоколи засідань Комісії, яка працювала протягом двох місяців, а також підготовлена для імператриці «Доповідь про проект Права дворянського» свідчать про високий ступінь залежності свідомості тогочасної політичної еліти від офіційної ідеології. Подискутувавши про привілеї родової і титулованої знаті, про співвідношення чинів і статусу вищого стану, придворні дійшли висновку, що гідність дворянства визначається виключно його заслугами перед престолом.
Проект «Права дворянського» Катерина II власноруч скопіювала, зробила помітки на полях і повернула його укладачам через півроку. Однак зауваження найвищої особи здалися членам Комісії занадто загальними, і вони так і не приступили до написання остаточного тексту[1]. Невдовзі Комісія призупинила свою роботу, а імператриці довелося особисто розпочати законодавче оформлення станового статусу дворянства та політики абсолютизму щодо панівного класу.
Таким чином, маніфест «Про дарування вольності і свободи всьому російському дворянству» не було ані скасовано, ані конфірмовано, хоча деякі його положення реалізувалися в подальшій законодавчій практиці Сенату і діловодстві Герольдмейстерської контори. «Питання про привілеї дворянства (їх розширення й остаточне законодавче оформлення), – наголосила російська дослідниця І. Фаізова, – залишалося відкритим. Його обговорення продовжувалось спочатку в створеній у грудні 1763 р. Комісії про комерцію, потім у Законодавчій комісії і, нарешті, через двадцять три роки, в 1785 р. завершилося виданням Жалуваної грамоти дворянству»[2].
Показово, що іменні та сенатські укази, які регламентували порядок служби вищого стану, зберігали однотипний зміст і незмінну ідеологічну спрямованість протягом усього царю
