ретельно продуманий, документ, яким можна було б змінити порядок державної служби цілого стану.
Цікаво, що надаючи неабиякі пільги дворянам, імператор Петро III розраховував і на їхню подальшу зацікавленість у вступі на державну службу: з ентузіазмом і старанністю виховувати для неї своїх дітей. Така ознака, за словами І. Фаізової, мала б стати наріжним каменем кодексу дворянської честі[1]. Проте вже початок правління Катерини II (1762–1796) засвідчив зміну державної політики в цьому аспекті. Зокрема, імператриця, подібно до Петра I, вважала монаршу службу головним обов’язком дворянина і виступала проти її відміни. Водночас, прагнучи заручитися підтримкою панівної верстви, зволікала із скасуванням положень маніфесту 1762 р.
Маніфест від 28 липня 1762 р. «Про вступ на престол імператриці Катерини II» містив типову форму «клятвеної обіцянки», згідно якої всепідданні урочисто присягали «вірно і нелицемірно служити і у всьому коритися», «поводитися», як годиться «доброму і вірному Її Імператорської Величності рабу»[2]. Натомість в маніфесті від 22 вересня того ж таки року «Про підтвердження Російському війську прав і переваг, дарованих імператрицею Єлизаветою» було проігноровано рішення не лише про ліквідацію обов’язкового характеру служби для дворян, а й фактично всі розпорядження попередника – імператора Петра III. Зміст цього документу спрямовувався насамперед на зміцнення «доброго порядку», «досконалої справності» і «дисципліни», введених за правління Єлизавети Петрівни. Обіцяні переваги вже зводилися не до декларування права покинути армію, а, навпаки, виражалися в доцільності повернення на службу всім «несправедливо у війську Нашому виключеним у відставку
