привілеїв для її представників. До того ж, була передбачена можливість поповнення верстви завдяки отриманню особистого дворянства з правом наступного переходу до спадкового»[1].
Загалом, законодавчі заходи Петра І, істотно не розширюючи традиційні станові права та привілеї дворянства, суттєво змінили його обов’язки. Відтоді, військова служба, яка раніше була повинністю лише вузької групи служивих людей, повинністю охопила всі верстви населення. При цьому дворянин петровської доби, як і раніше, володів винятковим правом власності на землю, однак внаслідок спеціальних указів на нього була покладена відповідальність перед державою за справність сплати податків своїми селянами. До того ж обов’язковим стало навчання для підготовки до служби. Зруйнувавши колишню замкнутість служивого стану, Петро І відкрив доступ до дворянства людям інших соціальних груп і прошарків, однак недоліки закону про єдиноспадкування спонукали до виходу з нього купецтва та духовенства. По суті, основним наслідком петровських реформ стало те, що дворянство Росії трансформувалося у військово-бюрократичну категорію населення, права якого визначалися виключно державною службою, а не соціальним походженням.
Суттєві зміни в законодавстві щодо статусу, прав і привілеїв дворянства відбулися за правління Анни Іоанівни (1730–1740). Зокрема, як зазначалося вище, на початку 1730-х рр. скасовано принцип майорату. Політичні події 1730 р. (розрив за підтримки дворянства «кондицій», що обмежували владу імператриці Анни Іоанівни) засвідчили важливість врахування самодержавною владою вимог і настроїв досліджуваної нами станової групи. Так, дворяни одностайно виступили за зменшення терміну служби до 20 років, заміну для своїх синів служби рядовими у полках на навчання у спеціальних закладах.
- ↑ Циганенко Л.Ф. Дворянство Півдня України (друга половина XVIII ст. – 1917 р.): дис. … д-ра іст. наук; Переяслав-Хмельниц. держ. пед. ун-т ім. Г. Сковороди. – Переяслав-Хмельницький, 2010. – С. 59.
