причин, діяли як захисники поміщиків. Зокрема, в справах з продовольчої сфери йшлося, насамперед, про численні прохання відстрочки та розстрочки хлібних позик, свідчення перед урядом тяжкого становища окремих землевласників та ін.[1]. Такий вид робіт предводителів набував особливого значення в неврожайні роки, як це сталося, скажімо, в Полтавській губерній у 1839 р. Складність відповідної ситуації зумовила потребу в тимчасовому розширенні повноважень повітових предводителів щодо: розпорядження продовольчих капіталів; спостереження за справедливою видачею позик для тих, хто їх дійсно потребував; наданням субсидій для закупівля насіння та ін.[2].
Про те, яким авторитетом серед поміщиків користувалися очільники дворянських станових органів на той період наочно свідчить приклад, який мав місце стосовно І. Скоропадського – полтавського губернського предводителя кінця 1840-х – початку 1850-х рр. Так, саме до нього з проханням підтримки у справі ліквідації приватних боргів і казенних недоїмок по маєтку в Гадяцькому повіті звернувся у 1848 р. граф О. Строганов[3]. Пікантність ситуації полягала у тому, що останній належав до найвпливовіших сановників Російської імперії – він почергово займав посади малоросійського генерал-губернатора, керуючого Міністерством внутрішніх справ, воєнного губернатора Санкт-Петербурга та ін. Очевидно, звернувшись до І. Скоропадського, О. Строганов розраховував не лише на власний авторитет, а й усвідомлював масштаб компетенції, яку мали губернські предводителі на той час.
- ↑ Див.: Середонин С.М. Исторический обзор деятельности Комитета министров: К столетию Комитета министров (1802–1902): [В 7 т.]. – СПб.: Канцелярия Комитета министров, 1902. – Т. 2: Ч. 1: Комитет министров в царствование императора Николая Первого (1825 г. ноября 20 – 1855 г. февраля 18). – С. 209–210.
- ↑ Корф С.А. Дворянство и его сословное управление за столетие 1762–1855 годов. – СПб.: Тип. Тренке и Фюсно, 1906. – С. 615.
- ↑ ЦДІАК України, ф. 1219, оп. 1, спр. 326, арк. 8–8-зв.
