Про те, наскільки невід'ємною складовою в місцевому адміністративно-управлінському житті була діяльність предводителів у першій половині 1770-х рр. можна визначити на основі змісту указу від 21 березня 1773 р., який регулював процес створення нових повітів у Новгородській губернії. Зокрема, у ньому зазначалося, що місцевий губернатор повинен здійснювати розподіл погостів і розпис повітів тільки на підставі узгодження питання з предводителями[1]. Відтак, варто визнати за справедливе твердження стосовно того, що на той момент останні, займаючи належне місце у регіонах, фактично перетворились на управлінських чинників, яким тільки й лишалося затвердити своє становище спеціальним законодавчим актом. «Становий зв'язок місцевих товариств все зміцнюється, інтереси визначаються, разом з тим все наполегливіше відчувається потреба у станових органах; уряд пішов назустріч цьому прагненню, не видаючи втім ще особливого законодавчого акту, а задовольняючись півзаходами...» – обґрунтовував логічність власних аргументів щодо необхідності посилення ролі дворянства в повітовому адміністративному управлінні С. Корф[2]. Обмеженість його історичного бачення визначається консервативно-державницькою позицією, адже навіть вирішення проблем щодо «постійного поневолення козацтвом посполитства на ґрунті утисків старшиною козацтва» в українських землях, він вбачав у проведенні реформи місцевого врядування, одним з основних елементів якої повинно стати створення повноцінної дворянської корпоративної організації.
- ↑ Об учреждении Новгородской губернии в Тихвинской уезде Воеводской Канцелярии и о приписке некоторых погостов к городам Порхову, Гдову, Старой Русе, Новой Ладоге, и к Тихвину (№ 13966) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. ХІХ (1770–1774). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 740–744.
- ↑ Корф С.А. Дворянство и его сословное управление за столетие 1762–1855 годов. – СПб.: Тип. Тренке и Фюсно, 1906. – С. 93.
