Право бути обраним на два роки повітовим предводителем дворянства мав будь-який дворянин, «що служить або не служить, якого б то чину або звання він не був, аби дійсно в тому повіті володів селом, і не був молодше 30 років». Власне до видання Жалуваної грамоти 1785 р., ця посада носила винятково почесний характер і не вимагала особливої зайнятості або виконання вагомих управлінських функцій, оскільки предводитель мав лише певним чином зорганізувати повітове дворянство для проведення виборів до Комісії з підготовки проекту нового Уложення. Більше того, барон С. Корф відзначав навіть випадковість започаткування охарактеризованих організаційних змін, спричинених реформуванням центрального управління: «Вся увага Катерини II була спрямована на підготовку проекту нового Уложення. Ця обставина, як це не може здатися дивним, і стала приводом для організації дворянського самоуправління. Для її широко задуманих реформ потрібні були думки представників різних стані і класів її великої держави…»[1]. Дійсно, зважаючи на це, всі обов’язки повітових предводителів дворянства стосувалися саме підготовки до роботи Комісії: призначення дня виборів депутата; головування безпосередньо на дворянському зібранні, де його обирали і спостереження за порядком; ведення списків прибулих та відсутніх. Саме з останнього обов’язку поступово еволюціонувало повноваження ведення родовідних книг і видачі довідок та свідоцтв, які підтверджували дворянське походження, тощо.
Привілейованість посади предводителя, відповідно до маніфесту 1766 р. полягала у праві займати перше місце серед дворян та іменуватися «поважним», виконувати, в певній мірі, дискреційні повноваження у випадку необхідності навести порядок під час роботи виборчих зібрань. Окремо варто вказати й на те, що після обрання депутата, дворяни повинні були також підготувати для нього наказ. Цією роботою також
- ↑ Корф С.А. Дворянство и его сословное управление за столетие 1762–1855 годов. – СПб.: Тип. Тренке и Фюсно, 1906. – С. 17.
