треба було б написати це так: дьідів, льісів[1]; а прихильники Желехівського натомість ставляють инший самозгук і (ї) там, де його, иншого самозгуку, зовсім нема. Таким робом перше, що ми бачимо, це те, що такий правопис ненауковий і вже через те одно недобрий[2].
Звісно, на це мені можуть сказати, що такий са́ме ненауковий правопис маємо, уживаючи літер я, є, ю для обох випадків: і для йотації а, е, у, і для зм'якшування попереднього співзгука.
Цьому правда, і дехто (напр. М. Драгоманов) про́бував запобігти цьому лихові і писав јама, земльа, моју земльу, даје, синье. Та з того, що через традіцію вдержано якусь давню (грецько-кирилівську) недобру річ в одному випадкові, не виходить, що треба її нам самим наново заводити ще й у другому. Написання такі, як „яма“ та „земля“ мають за собою більше як тисячолітню історію, і через те важко зробити в їх реформу, але покинути новітню орфографію „дїд“ і писати просто „дід“ — це ще не пізно і це в наших руках.
Це одно, а друге от що. У таких випадках, як „земля“, „синє“, „сюди“ і т. и. згуки л, н, с та ин. безперечно зм'якшуються скрізь по Вкраїні і через те тую м'ягкість конче якось треба зазначити — чи так, як ми це робимо (літерами я, ю, є), чи як Драгоманов робив. Що ж до згаданих зубних літер перед І, то різнація в вимові їх чується не на всьому просторі вкраїнської землі, і є такі
- ↑ Зважаючи на те, що літерою ь ми зазначаємо зм'якшування в співзгуках. Звичайно, що тоді ховелось би писати пьівень і т. и.
- ↑ З наших філологів на Вкраїні россійській за ї після співзіуків стоїть проф. Кримський, але й він дуже добре почуває всю антинауковість цього ї в словах типу дід і додержуючи його, шукає иншого способу графічно відрізняти твердуваті склади ді, ті, зі, сі, ні, лі од таких самих мняких складів (див. „Укр. грамматику проф. А. Крымскаго, І, 31).
