[1]Яким правописом писатиметься українське письменство, — про це тепер уже не може бути двох думок: це буде так званий „фонетичний“ правопис, що виробився працею українських письменників під час XIX віку і найбільше заходом П. Куліша, — через те часом і зветься „кулішівкою“. Тільки склався цей правопис 1856 року (в „Записках о Южной Руси“ Куліша) в першій своїй редакції, — зараз же їм стали писати мало не всі вкраїнські письменники. Хоч року 1876-го його в Россії заборонено було, та це дуже мало змінило думки українських письменних людей про цей правопис, бо тільки заборону ту скасовано, зараз же офіціяльний, так званий „ярижний“, правопис покинуто, і тепер на россійській Україні нема ні одного періодичного видання, що не вживало б фонетичного вкраїнського правопису, та й книжки пишуться не инакше. В Галичині й на Буковині через деякі місцеві причини правопис цей якийсь час змагався ще зо старим церковно-етимологичним правописом, та згодом і там він подужав і тепер скрізь там уживається в письменстві, в науці і в офіціяльних документах.
Така одностайна прихильність до цього правопису серед письменних людей мало не на всьому просторі української землі[2] сама вже показує, що
- ↑ Увага. Професор А. Е. Кримський ласкаво згодився переглянути перед друком цю працю і поробив до неі додатки, зазначені далі його іменем. Щиро дякую йому і за перегляд, і за тіі додатки. Б. Г.
- ↑ Винятком є тільки нещасний закуток нашого краю — Угорська Украіна, де ще й досі панує етимологичний правопис.
